ДИВНИЙ ГЕНІЙ

Микола Васильович Гоголь належить до найбільш оригінальних письменників усіх часів. Його ім*я ставиться поруч з іменами Шекспіра, Сервантеса, Данте. Довкола життя і творчості Гоголя і донині схрещуються списи і народжуються найрізноманітніші версії...

Життя Миколи Васильовича оповите таємницями, парадоксами, суперечностями. Однією з найзагадковіших - є історія його народження. Два сини його матері, Марії Іванівни , померли тільки-но народившись. Жінці порадили відвідувати церкву Святого Миколая, який вважається захисником жінок і дітей. Така церква була неподалік - у Диканці; вона й стала місцем постійних молитов вагітної жінки. І чудо сталося - народився живий і здоровий хлопчик, якого було названо на честь святого.

Як і чимало видатних постатей, Гоголь у дитинстві не демонстрував успіхів у навчанні. "Туп, слаб, резов", - так характеризували майбутнього письменника його вчителі. Досить посередньо писав Гоголь і шкільні твори. Реалізовувався юнак здебільшо як актор у театрі ліцею.

Роблячи перші кроки у літературі, Гоголь пробував мавпувати тогочасних російських письменників, але він зазнає невдачі, його нещадно критикують, над творами глузують. Письменник навіть знищує свої літературні доробки, спалюючи їх у вогні. Літературна обдарованість проявилась на повну силу тоді, коли письменник вдається до українських мотивів, повертається до свого коріння. Твори Гоголя на українську тематику вразили Олександра Пушкіна : "Оце справжня веселість, щира, невимушена, без манірності, без бундючності. А часом яка поезія! Яка чутливість!"

Микола Гоголь прожив складне й водночас дивовижне життя. Нікому невідомим юнаком він приїхав до Петербурга з далекої малоросійської провінції. Незабаром стає кумиром північної столиці тодішньої імперії, згодом - мішенню для найвитонченіших і найпідступніших нападів; а через деякий час - гордістю й бажаним гостеміншої столиці імперії - Москви. Він помирає у невимовній тузі, його роздирають мрії і плани, яким не судилося втілитися у життя.

До 205 -ти річчя від дня народження Миколи Гоголя у бібліотеці проведено літературний фаетон "Дивний геній". До цієї події була оформлена стилізована книжкова виставка : "З Україною в серці: шляхи творчої долі Миколи Гоголя". 

Завідуюча бібліотекою Кузьминська О.В. зробила огляд літератури та інформаційних ресурсів бібліотеки стосовно теми. Вечір був стилізований під мотиви твору Гоголя "Сорочинський ярмарок". Ведучі були вдягнені у національне вбрання, це придало заходу незвичності. 

Працівниці МЦКіД Алієва В.Н. та Тасмінська С.М. показали присутнім невелике театралізоване дійство за мотивами "Сорочинського ярмарку", а потім учні висловлювали власні враження про письменника, ділилися знаннями , невідомими фактами, цікавими історіями з життя письменника. Жваве обговорення,  і навіть полеміку викликала  тема -  Гоголь і містика. Все це дало змогу відчути великого письменника звичайною людиною, зі стражданнями і радощами, притаманними кожному.

Таким чином, знаменна подія 205- ти річного ювілею Миколи Васильовича не пройшла осторонь бібліотеки, і особливо приємним є те, що творчістю письменника цікавиться молодь, тож це ім*я ніколи не буде завіяне пилом забуття.

Жінки у долі Кобзаря

Є дні, що минають непомітно і зникають без сліду. Нічого не залишають по собі, нічого не знаменують собою. Але є дні, що ніколи не минають, що завжди з нами. Україна у долі своїй має такий день - 9 березня. День, який явив світові Шевченка - великого сина великого народу.

Сумний погляд з під  насуплених брів. Під густими, понуро опущеними вусами ховається найменший натяк на усмішку. Таким забронзовілий Шевченко дивиться на нас з більшості пам*ятників, яких незліченно стоїть по всьому світові. Біля цих монументів буває особливо людно в так звані Шевченківські дні, 9-10 березня: до постаменту кладуть квіти, звучать трибунні промови, грають урочисті марші. А от обдаровувати букетами своїх коханих, шепотіти на вуха сердечні зізнання чи на весь світ співати палкі серенади тут, під пильним оком Кобзаря, якось не прийнято. Біля цих пам*ятників майже ніколи не призначають побачень закохані, ніби Шевченко і кохання - речі несумісні.

Та хіба міг модний столичний художник, епатажний поет, завсідник припортових трактирів, любитель рому і сигар, поціновувач театральних вистав, бажаний гість на балах та в аристократичних  салонах Тарас Григорович Шевченко не любити жінок? І хіба можна було його такого не любити?

 Історія зберегла імена жінок, які полонили серце Тараса. І саме цій сторінці з життя Шевченка був присвячений літературний етюд "Жінки у долі Кобзаря", який пройшов у бібліотеці 4 березня. 

Завідуюча бібліотекою Кузьминська О.В. та завідуюча відділом обслуговування Кошельнікова О.О. розповіли учням ПТУ № 6, які завітали цього дня до бібліотеки про жінок, яких кохав Шевченко, про те, як склалися в подальшому їх долі. Це і перше кохання Тараса - Оксана Коваленко, і актриса Катерина Піунова, і княжна Варвара Рєпніна, і звичайно ж Ганна Закревська, яку сам поет називав "єдиним великим коханням" свого життя. Не оминули увагою і Ликеру Полусмакову, любов до якої стала останнім почуттям, що спалахнуло в серці поета.

Увазі присутніх  був представлений книжковий перегляд, на якому виставлені твори Шевченка та книги про нього.

Привертали увагу портети жінок, яких кохав Шевченко.

Участь у заході взяли працівники МКЦ і Д Алієва В.Н. та Тасминська С. , які під акомпонемент бандури виконували пісні на слова Тараса Григоровича.

Справжньою родзинкою заходу стала присутність на ньому користувачки нашої бібліотеки, колишньої вчительки Дядіністової Інни Григорівни. Ця неординарна жінка надала для перегляду книги з своєї приватної бібліотеки, серед яких - перший Кобзар 1840 року, та інші рідкісні видання. Учні з цікавістю послухали  розповідь, про те як ці екземпляри потрапили до її зібрання книг про Шевченка.

Прикро, але справжня народна слава і жіноча любов прийшли до Тараса Шевченка тільки після його смерті. Кобзар так і не зміг здійснити свою мрію - одружитися. Мабуть, не даремно сказав дослідник творчості поета Василь Шкляр : "Бог не дарував Кобзареві великого взаємного кохання, можливо тому,що послав йому музу, яка не терпить земних суперниць."

Усе життя любив він сміх

У 2014 році відзначається 155 років від дня народжнння єврейського письменника Шолом - Алейхема. Український, єврейський письменник (справжнє ім*я - Рабинович Шолом Нохумович), народився у місті Переяславі (тепер Переяслав - Хмельницький Київської області) у родині дрібного крамаря. Дитячі роки минули у невеличкому містечку Воронькові Полтавської  губернії (тепер село в Київській області). Навчався в хедері - єврейській початковій релігійній школі. Згодом під впливом єврейської просвітницької літератури займався освітою, навчався у повітовій школі. У 1880 - 1882 роках Шолом - Алейхем працював громадським рабином у Лубнах. Писав переважно мовою ідиш.

Герої оповідань Шолом - Алейхема, незважаючи на безрадісні умови життя, все ж усміхаються та жартують. Життя дітей відображено в повісті "Хлопчик Мотл"(1907-1916),збірках "Оповідання для дітей", "Пісня пісень". Останнім твором своєрідного триптиха (перші два -"Стемпеню" та "Йоселе -Соловей") з життя єврейської художньої інтелігенції став роман "Мандрівні зорі". Твори Шолом -Алейхема сприймаються як сповнені любові до "маленької "людини, що змальовувалась письменником в ореолі щирого співчуття та сумного гумору.

У ці дні в бібліотеці організована виставка - портрет до ювілею письменника "Усе життя любив він сміх". Біля виставки для користувачів бібліотеки проводяться бесіди та огляди літератури.