1 лютого виповнюється 120 років від дня народження Євгена Маланюка.
Євген Филимонович Маланюк (1897–1968) – український поет,
критик, літературознавець. Народився 20 січня (за ст. стилем) в Архангороді на
півночі Херсонської губернії. Походив із старої козацької родини.
Навчався в
реальному училищі провінційного Єлисаветграда (нині Кропивницький), який на ту
пору був справжнім культурним центром. Запоєм читав – російську класику,
німців, французів… Справжнім одкровенням стала для нього, тринадцятилітнього
підлітка, книга маркіза Астольфа де Кюстіна «Росія в 1839 році», де вельми
критично йдеться і про російську ментальність, і про витоки російського
месіянізму, що є насправді звичайним експансіонізмом. Під час Першої світової
війни Маланюк закінчив Київську військову школу, воював на Західному фронті. За
бойові заслуги підвищений до поручика. Згодом – сотник Української армії,
служив в оперативному відділі Генштабу, був ад’ютантом командувача Армії УНР
Василя Тютюнника. Коли військо відступило за Збруч, був інтернований і в
польському таборі написав перші вірші українською мовою. Саме звідси
починається справжній Маланюк-поет: точний, гострий, лаконічний і абсолютно
безкомпромісний. Вся його ранньоюнацька сентиментальність з
акмеїстично-символістськими «ахами» й «охами» залишилася в минулому. Натомість
з’явився «поет вольового прориву», «залізних імператор строф», «поет крицевої
волі». Той, хто залишивши позаду всю приторно-солодкаву «зоресоловейківщину»,
знайде в собі мужність і силу назвати «рідну неньку» Україну «повією ханів і
царів». Багатьох це коробило. І не тільки в радянській Україні, де Маланюка
називали не інакше як «петлюрівським недобитком», але й в емігрантському
середовищі. Усі збірки Маланюка виходили за кордоном. Перша, «Стилет і стилос»
(1925) – у Подебрадах (ця книжка стала етапною для всієї української поезії),
«Гербарій» (1926) – у Гамбурзі, «Земля й залізо» (1930) – у Парижі, п’ять
наступних – у США, де поет жив після війни. Остання збірка його поезій
«Перстень і посох» вийшла вже по його смерті в Мюнхені (1972). Вірші повоєнних
літ відкрили в ньому прихованого лірика; його поезії стали більш м’якими й
елегійними. А ще були численні есе, публіцистичні та літературно-критичні
статті - «Нариси з історії нашої культури», «До проблем большевизму»,
«Малоросійство». Маланюк висловив надії нації і сформулював те, від чого їй
треба відмовитися. «Малоросійство, – писав Маланюк у одному із своїх есе, – це
та проблема, що першою постане перед державними мужами вже державної України».
Пророчі слова.
Немає коментарів:
Дописати коментар