СЛАВЕТНИЙ ТВОРЕЦЬ ГІМНУ УКРАЇНИ

Пісня – душа народу, національні гімни – найвищий вияв його волелюбних прагнень, духовно-патріотичних устремлінь. Втративши свою державність, Україна кілька століть не мала і свого, національного гімну, його заступали патріотичні пісні, часто регіонального характеру, що не охоплювали долі всього народу, розмежованого кордонами австро-угорської та російської монархій.

Цього року на державному відзначається 200-річчя від дня народження композитора Михайла Вербицького - автора музики гімну України і 150-річчя з часу першого виконання нашого славеня.

4 березня 2015 року виповнюється 200 років від Дня народження українського священика, композитора, диригента, громадського діяча Михайла Вербицького. Спадок митця нараховує 133 композиції. Найвідомішим твором є музика до Державного Гімну «Ще не вмерла Україна» на слова Павла Чубинського. Високий художній рівень творів Михайла Вербицького дає право називати його першим західноукраїнським композитором-професіоналом, незважаючи на те, що він не закінчував спеціальних музичних шкіл і сучасники вважали його митцем-аматором. Рішенням 37-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО 200-річчя з Дня народження Михайла Вербицького включене до календаря пам’ятних дат на 2014—2015 роки, які будуть відзначатись під егідою цієї найбільш авторитетної в галузі освіти, науки і культури організації.

 Створення українського гімну бере початок з осені 1862 року. Український етнограф, фольклорист, поет Павло Платонович Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна».

Отримавши поширення на Західній Україні патріотичний вірш не пройшов повз увагу й релігійних діячів того часу. Один з них, отець Михайло Вербицький, ще й знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського пише музику до нього. Вперше надрукований у 1863, а з нотами – 1865 почав використовуватись як державний гімн у 1917 році.  У 1917-1920 «Ще не вмерла Україна» як єдиний державний гімн законодавчо не був затверджений, використовувалися  інші гімни.  У 1864 році на свято Івана Хрестителя в Перемишлі багатотисячний натовп слухав могутній хорал. На святі був тоді і львівський єпископ Тома Полянський, засновник першого українського театру у Львові. Він неабияк уподобав хорал і використав його (щоправда, з невеличкими змінами — пісня звучала як «Ще не вмерло Запоріжжя») в постановці оперети Карла Гайнца «Запорожці», якою 25 грудня 1864 року й відкрили театр. Пісня так припала до душі публіці, що її виконували на біс.

А вже наступного ранку її співав увесь Львів. Ця пісня на музику Вербицького й стала гімном — спочатку Галичини, а потім і УНР. Злившись воєдино, слова і музика пісні одухотворювали покоління борців за волю України. Лише 15 січня 1992 музична редакція Державного гімну була затверджена Верховною Радою України, що знайшло своє відображання у Конституції України. А 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний гімн України."

З нагоди цієї дати до уваги користувачів бібліотеки у читальному залі організований перегляд "Славетний творець гімну України". Кожен бажаючий має змогу ознайомитися з історією створення гімну, та з біографією автора музики Михайла Чубинського.

 

ТВОРЧІ ОБРІЇ УЛАСА САМЧУКА

 "Я не тому письменник українського народу, що вмію писати. Я тому письменник, що відчуваю обов*язокперед народом. Бог вложив в мої руки перо. Хай буде дозволено мені використати його для доброго, для потрібного!"

                       Улас Самчук

20 лютого минає 110 річниця від дня народження Уласа Самчука. Як часто трапляється, тільки після смерті письменник постав перед наступними поколіннями на весь зріст своєї творчої  індивідуальності, на всю широчінь розмаху своєї обдарованості і неповторності.

На жаль, ще й досі, велика кількість українців або взагалі нічого не чули про волинського Гомера, або, керуючись настановами радянської пропаганди, вважають його прислужником фашистів.

А між тим Україна має пишатися, що Улас Самчук входить до еліти світового письменства, а його могутній роман «Волинь» був номінантом Нобелівської премії в галузі літератури. Він першим з усіх письменників світу розповів людям правду про голодомор 1932 — 1933 рр. у романі «Марія», прославив вояків УПА в творі «Чого не гоїть огонь». Не менш вагома й публіцистична спадщина Уласа Самчука, апогеєм якої стало його редакторство в газеті «Волинь», що почала виходити в Рівному в 1941 році.

Улас Олексійович Самчук народився 20 лютого 1905 року в селі Дермань Здолбунівського району на Рівненщині.  Навчався в Дерманській вищепочатковій школі (1917-1920), потім - в Українській мішаній приватній гімназії в Крем’янці. У 1927 році, будучи жовніром польського війська, перейшов кордон і навчався у Бреславському (Вроцлавському), а згодом – Українському Вільному (Прага) університетах. В 1938-1939 роках брав участь у відомих подіях на Закарпатті. Із серпня 1941 р. редагував газету “Волинь”, яка виходила в Рівному під час гітлерівської окупації. Виїхавши з України в 1944 році, пройшов через табори переміщених осіб і опинився в Канаді (Торонто). Там він створив більшість своїх творів, активно співробітничав з Інститутом дослідів Волині, з Товариством “Волинь” у Вінніпезі. Помер 9 липня 1987 року, похований в Канаді (Торонто).

Перегорнути сторінки трагічної повісті життя і творчості Уласа Самчука, пройтися творчими дорогами письменника , який упродовж усього життя був "у вічному вигнанні", змогли користувачі, які 18 лютого завітали до бібліотеки. До їх уваги у відділі абонементу оформлений перегляд "Творчі обрії Уласа Самчука"

                                                                                                                           

СТОРІНКАМИ РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ

Рік тому українці перетворили столичний Майдан на серце революційних подій. Обурені рішенням уряду, громадяни не прийняли відмову влади підписати Угоду про асоціацію з ЄС та вийшли на майдан Незалежності. Так розпочалася Революція гідності, яка ще живе в пам’яті українців.

94 дні Євромайдану, який із мирних протестів громадян переріс у масове криваве протистояння за право називати себе українцями та гідно жити у власній країні.

Рік тому ніхто не міг уявити, що українці здатні так міцно згуртуватися, ризикуючи власним здоров’ям і життям у захисті цілісності України, підтримуючи рідну армію, лікуючи поранених, допомагаючи переселенцям. Ми пережили анексію Криму та кровопролиття Донбасу. Зараз живемо у напруженому ритмі так званого перемир’я.

Молоде покоління українців і уявити не могло, що про збройні конфлікти знатиме не з підручників історії, а з власного досвіду, набутого на передовій під час цієї неоголошеної війни.

Зима 2013–2014 року повністю змінила українське суспільство. Майдан дав людям різного віку віру в свої сили та міцно об’єднав однодумців заради досягнення спільної мети.

Президент України Петро Порошенко підписав Указ «Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні».

 Документом встановлено щорічне відзначення 20 лютого Дня Героїв Небесної Сотні – на знак вшанування відваги, сили духу і стійкості громадян, які віддали своє життя під час Революції гідності (листопад 2013 року – лютий 2014 року), захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України.

Саме до цієї дати 17 лютого у читальному залі бібліотеки відкрито невеликий перегляд "Сторінками революції гідності". Відкриваючи перегляд, завідувачка бібілотеки Кузьминська О.В. запропонувала користувачам переглянути пресу минулого року, де повномасштабно висвітлювалися ті події. Неабияку зацікавленість викликав перегляд світлин, які були зроблені на Майдані Незалежності. 

Минув майже рік, як сотні сердець згоріли за перемогу і запалили ще мільйони інших. За рідну Батьківщину, за наше з вами майбутнє сини України поклали свої голови на київському Майдані і на Донбасі. І наш з вами обов’язок перед тими, хто загинув за Україну,пам*ятати про них, і зробити все можливе, щоб мрії про краще життя України стали реальністю.

ВЕЧІР - ПРИСВЯТА

26 січня у читальному залі бібліотеки - філії відбувся літературний  вечір - присвята з нагоди 80 -ти річчя від дня народження Василя Симоненка. 

Полтавська обласна адміністрація об*явила 2015 рік - роком Василя Симоненка, тож різноманітні заходи щодо вшанування пам*яті поета проводитимуться протягом року.

На заході були присутні учні ПТУ № 6 та ЗОШ № 29.Ведучі вечора Кузьминська О.В. та Кошельнікова О.О. розповіли про визначальні епізоди життя поета, також говорили про особливу значущість і актуальність пронизаних синівською любов*ю до України поетичних рядків саме сьогодні, коли доводиться захищати батьківщину зі зброєю в руках.

Самодіяльні артисти та аматори сцени читали вірші та виконували пісні, написані на вірші знакового поета. Вся атмосфера вечора сприяла вихованню почуття патріотизму, гордості та любові до свого краю.

СОБОРНА ДЕРЖАВА - НА ЩАСТЯ НАРОДУ

День Соборності святкує Україна 22 січня, у день проголошення Акту возз’єднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки 1919 року на Софійській площі в Києві.

 У січні 1918 року була створена Українська Народна Республіка (УНР), а на територіях, що входили до складу Австро-Угорської імперії, була утворена Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). У грудні 1918 року лідери двох держав у Фастові підписали передоб’єднувальний договір. 22 січня 1919 року цей договір, що увійшов в історію як Акт злуки – акт об’єднання українських земель, був оприлюднений у Києві.

 Це державне свято символізує єдність українських земель. І хоча державі тоді не вдалося зберегти незалежність, Акт злуки став реальним втіленням вікової мрії українців про свою суверенну державу.

 Єдиною Україна пробула недовго, вже через кілька місяців після проголошення Возз’єднання, більшовики захопили Київ, Східну Галичину окупували поляки, а Закарпаття – Чехословаччина.

 Офіційно в Україні День соборності відзначається з 1999 року. Свято встановлено, «враховуючи велике політичне та історичне значення об’єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки для утворення єдиної (соборної) Української держави...» згідно з Указом Президента України.

 Деякий час, з 30 грудня 2011 року, указом на той час Президента України Віктора Януковича День соборності на офіційному рівні було скасовано, а натомість встановлено «День Соборності та Свободи України».

 13 листопада 2014 року Указом Президента України Петра Порошенка свято було відновлено.

Сьогодні, коли наша держава переживає найскладніші часи в історії своєї незалежності, це свято набуває особливого значення. Саме про це, а також про історію свята, 22 січня йшлося на відкритті виставки "СОБОРНА ДЕРЖАВА - НА ЩАСТЯ НАРОДУ". У відкритті виставки 

взяли участь учні ПТУ № 6, а також відвідувачі бібліотеки.

Також усіх присутніх було запрошено на загальноміські урочистості, які заплановані на честь свята.

ШАНОВНІ КОРИСТУВАЧІ БІБЛІОТЕКИ!

У понеділок ,5 січня, розпочато реєстрацію абітурієнтів та випускників шкіл для участі у зовнішньому незалежному оцінюванні. Процес реєстрації триватиме впродовж 7 тижнів і завершиться 20 лютого 2015 року.

 У 2015 році, у зв’язку із проведенням загального тестування з української мови, що відбудеться 24 квітня, реєстрація учасників відбуватиметься за дещо зміненою процедурою.

Детальніше з процедурою реєстрації кожен бажаючий має змогу ознайомитися, завітавши до Пункту вільного доступу до мережі Інтернет, який працює у нашій бібілотеці. 

Звернувшись до бібліотекаря, ви отримаєте практичну  допомогу у реєстрації на ЗНО.

 З початку реєстрації послугами бібліотеки вже  скористалися декілька випускників ЗОШ № 22 та 29.

  Чекаємо на вас щодня, крім п*ятниці, з 10 до 19 години.

                     У суботу та неділю - з 10 до 18 години.

НЕЗГАСИМА ЗОРЯ СИМОНЕНКА

8 січня 2015 року Україна відзначає вісімдесятиріччя з дня народження українського поета-шістдесятника, «витязя молодої української поезії» , нашого земляка Василя Симоненка.

Талановитий поет і журналіст за свої 28 років, відміряних долею, встигнув залишити в українській культурі унікальний спадок. 

 Мабуть, немає людини, яка б не знала симоненкових закличних слів із «Лебедів материнства»:

Можна все на світі вибирати, сину, 

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

 Мала батьківщина для Симоненка – це Лубенщина, а саме Тарандинці і Біївці, де пройшли дитячі та юнацькі роки митця. У селі Біївці збереглася хата, де народився Василь. А при Тарандинцівській ЗОШ І-ІІІ ступенів діє зразковий літературний музей Василя Симоненка, й школа носить його ім'я.

Василь Андрійович Симоненко народився 8 сiчня 1935 року в глухому поселенні Біївці Лубенського району на Полтавщині в сім'ї колгоспників. Дитинство його, за словами Олеся Гончара, чуло ридання матерів, що божеволіли від горя над фронтовими похоронками. Скупе на ласку було, мінами й снарядами бавилося його дитинство, коли від запізнілих вибухів десь біля степового вогнища ставали інвалідами діти — ці найбезвинніші жертви війни...

 Протягом короткого життя Василь Симоненко написав поезiï, провiдною темою яких є любов до рiдноï землi, вiдповiдальнiсть за ïï долю, новели, пробував створити кiносценарiй зi студентського життя, став автором численних статей, театральних i лiтературних рецензiй, створив три казки для дiтей i дорослих.

 П'ятнадцять рокiв влада забороняла видання творiв Василя Симоненка. З неймовірними труднощами Василевим друзям доводилося "пробивати" у світ кожну його книжку. І все ж завдяки колективним зусиллям читач дістав змогу одержати Симоненкові "Земне тяжіння" (1964 р.), збірку новел "Вино з троянд" (1965 р.), "Поезії" (1966 р.), "Избранная лирика" (1968 р.), "Лебеді материнства" (1981 р.), том вибраних поезій (1985 р.).

 Василевi Симоненковi посмертно присуджено Державну премiю Украïни iменi Т.Г. Шевченка у 1995 р.

У читальному залі бібліотеки до ювілейної дати оформлена книжкова виставка "НЕЗГАСИМА ЗОРЯ СИМОНЕНКА". Кожен, хто відвідує  читальний зал, матиме змогу ознайомитися з виставкою, детальніше дізнатися про життя і долю поета, погортати сторінки книг, поринути у глибочінь поетичних рядків Симоненка, кожен з яких пронизаний любов*ю до життя і до неньки - України. 

  

                 До уваги колег розділи книжкової виставки!