7 КВІТНЯ - ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ЗДОРОВ*Я

7 квітня міжнародне співтовариство відзначає Всесвітній день здоров'я. Це свято було засновано на честь створення Всесвітньої організації охорони здоров'я. З'явившись в 1948 році, ця організація об'єднала у своїх рядах представників 191 держави світу. Вперше святкування відбулося в 1950 році. Уже тоді глобальною ідеєю заходу була пропаганда здорового способу життя і боротьба з поширенням різних захворювань.

З нагоди ції дати 7 квітня у бібліотеці пройшло обговорення актуальних проблем "Молодь та смачна отрута : правда про куріння, алкоголь, наркотики"

Бібліотекар читального залу Михайленко Н.М. розповіла учням ПТУ № 6 про згубну дію алкоголю, куріння й наркотиків на юний організм. Учні охоче спілкувалися з бібліотекарем та між собою, висловлювали свої думки про шкідливі звички. Бесіда відбулася біля спеціально оформленої книжкової виставки на якій представлені видання, які допомагають зрозуміти, що здоров’я людини залежить не тільки від лікувально-профілактичних заходів медичних закладів, а перш за все – від дбайливого ставлення людини до свого здоров’я, вміння використовувати резервні сили свого організму .  

ВЕСНА У РИМАХ ЛІНИ КОСТЕНКО

19 березня на честь 85-ти річного ювілею Ліни Костенко бібліотека влаштувала поетичне надвечір*я "ВЕСНА У РИМАХ ЛІНИ КОСТЕНКО". На захід завітали учні ПТУ № 6. Ведучі заходу розповіли присутнім про життєвий і творчий шлях Ліни Василівни.

 Особливу зацікавленість у аудиторії викликала розповідь про особисте життя поетеси. Для багатьох стало відкриттям те, що знаки уваги юній Ліні приділяв Василь Симоненко, але вона не могла відповісти йому взаємністю, бо поїхала навчатися до Москви. Там вона знайомиться з поляком - письменником Єжи Пахлевським, який став батьком її дочки Оксани.  Шлюб виявився недовгим - після закінчення літінституту Єжи звав Ліну переїхати до Польщі, та вона не змогла жити без України. Розставання було болісним, бо пара дуже кохала одне одного. Ліна Костенко пише вірш "Поїзд до Варшави", в якому вилила всю тугу, увесь смуток за втраченим коханням. Пізніше ці слова були покладені на музику, з*явилася прекрасна лірична пісня, яку виконує Руслана Якобійчук.

У важку пору пору, коли її творчість була заборонена, Ліна Костенко зустріла вірного супутника життя Василя Цвіркунова. Вони прожили щасливе життя, і смерть чоловіка в 2000 році стала для жінки тяжкою втратою.

До уваги присутніх була запроронований перегляд віртуальної книжкової виставки, та книжкової виставки , яка організована відділом абонементу.

ВЕЧІР ПОЕЗІЇ У БІБЛІОТЕЦІ

21 березня - Всесвітній День поезії.Рішення про встановлення даного свята було прийнято генеральною конференціїєю ЮНЕСКО в зв'язку з тим, що поезія може допомогти людині розгадати найскладніші питання. Вона формує громадську думку і в той же час передає внутрішні переживання як самого автора, так і читачів. Основна свята — дозволити невеликим видавництвам, які несуть поезію в маси, заявити про себе як можна голосніше. Крім того, представники ЮНЕСКО вважають, що поезія була і залишається найважливішою частиною сучасного мистецтва. Тому людство повинно навчитися цінувати поетичні рядки і знаходити в них справжнє багатство.

День поезії — це ще й нагадування всім сучасникам про великих поетів, які своїм твердим словом впливали на долі цілих держав і завжди були в пошані.

18 березня 2015 року у читальному залі бібліотеки відбувся вечір поезії "Поезія- це дотик до душі" з місцевим поетом - філософом Віктором Якимцем, відомим за псевдонімом "Доктор Ого".

На вечорі були присутні учні та викладачі ПТУ № 6, користувачі бібліотеки- шанувальники поетичного слова та  громада мікрорайону.

На початку зустрічі автор розповів про себе: як починався творчий шлях, як йому працюється зараз, про творчі плани на майбутнє. А потім всі поринули у глибину поезії, слухаючи авторське читання. Духовний потенціал його творчості наскільки високий, що світло йде від його тепла, душевності. Це було тепле свято однодумців спільного поетичного сприйняття, в якому не було місця поспіху і невідкладності. Гості, немовби, зробили паузу в цьому стрімкому світі, зупинилися на мить, відчули глибину, гармонію. щирість і відвертість віршів, де не було брехні, де був Світ без початку і кінця.

  

Масу емоцій у людей старшого покоління викликав вірш "Старики", у багатьох на очах бриніли сльози.

Неповторну атмосферу вечору надавало звучання бансури, дудука, сопілки, пан-флейти у виконанні Бориса Бабілуа.

На закінчення вечора присутні мали змогу переглянути книжкову викладку та зробити фото на згадку.

Ця зустріч показала, що поезія - є, вона існує, є стихія безкорисної творчості, вона народжується і живе навіть у найтяжчі часи.

ЮВІЛЕЄВІ ЛІНИ КОСТЕНКО ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ

19 березня 2015 року - ювілей відомої української поетеси, лауреата Державної премії імені Т. Шевченка Ліни Василівни Костенко. Їй виповнюється 85.Ця мужня жінка дуже рано зійшла на поетичний Олімп України, звернувши на себе увагу таких видатних майстрів слова, як Олесь Гончар, Андрій Малишко, Максим Рильський та ін. Ліна Костенко належить до плеяди найталоновитіших із плеяди "шістдесятників", які під час хрущовської відлиги сказали своє вагоме "ні" тоталітарному режимові, що впродовж десятків років тримали в оковах покори українське слово.

 Ліна Костенко -глибоко сучасна, глибоко українська поетеса. І сьогодні її зоря сяє гордо і чисто на поетичному небосхилі України.

Костенко Ліна Василівна — українська письменниця, поетеса, “шістдесятниця”. Народилася 19 березня 1930 р. у м. Ржищів на Київщині. Вищу освіту здобувала в Київському педінституті, у Московському літературному інституті (1956 р.). Посіла чільне місце у плеяді “шістдесятників”. Опубліковані перші збірки “Проміння землі” (1957 р.) та “Вітрила” (1958 р.), “Мандрівки серця” (1962 р.) засвідчили величезну літературну обдарованість, самобутність як змістового наповнення, так і стилістики творів, глибину думки, сміливість громадянської позиції поетеси. Згодом, на кілька років, за умов радянської цензури твори Л. Костенко потрапили під заборону через “ідейну нечіткість”, не друкувалися. У 1977 р. після перерви вийшла у світ її книга “Над берегами вічної ріки”, а також “Маруся Чурай” (1979 р.), “Неповторність” (1980 р.), “Сад нетанучих скульптур” (1987 р.), “Вибране” (1989 р.), ін. Багато творів присвячені висвітленню української національної історії,- перу Л. Костенко належать історичні поеми “Берестечко”, “Князь Василько”, “Лютіж”, “Дума про братів Неазовських”, “Скіфська Одіссея”, ін. У 1987 р. удостоєна Шевченківської премії. Має почесні звання: професор Національного університету “Києво-Могилянська Академія”, почесний доктор Чернівецького, Львівського національних університетів та Київського університету ім. М. Драгоманова. У 1994 р. удостоєна премії ім. Петрарки. У 2010 р. у київському видавництві “А-ба-ба-га-ла-ма-га” був опублікований перший прозовий роман Л. Костенко “Записки українського самашедшого”, що поетеса писала упродовж 10 років, який поєднав стилістику художньої літератури, особистих щоденників і публіцистики. Л. Костенко відмовилась від звання Героя України. Нагороджена Почесною відзнакою Президента України (1992 р.) та Орденом князя Ярослава Муд­рого V ступ. (2000 р.).

До ювілею поетеси бібліотека презентує віртуальну книжкову виставку "Весна у римах Ліни Костенко". Виставка складається з двох розділів:

1-й розділ "Слова, як сонце сходили в мені"знайомить пошановувачів творчості Ліни Костенко з її самобутнім талантом, творчим надбанням поетки. Тут представлені історичні романи "Маруся Чурай"(який відзначений Шевченківською премією) та "Берестечко", поетичні збірки "Триста поезій"- це найповніше вибране поетеси за часів незалежності, "Гіацинтове сонце"- поезії з цієї збірки стали піснями Ольги Богомолець, талановите виконання яких ми чуємо переглядаючи виставку. Знайомить розділ із поемою, де тріумфує стихія людських почуттів "Річка Геракліт", романом "Мадонна перехресть", який присвячений доньці Оксані, і є своєрідним родинним альбомом поетеси. Цікавим для читача стане і перший прозовий роман Ліни Костенко "Записки українського самашедшого". Він зразу ж став українським бестселером.

"Душа належить людству і епохам"- другий розділ виставки. Розділ знайомить із літературно - публіцистичним твором І. Дзюби "Є поети для епох", містить інформацію про біографію  Ліни Костенко, інтерпретацію її творів, видання в яких аналізується творчий доробок поетеси.

СЛАВЕТНИЙ ТВОРЕЦЬ ГІМНУ УКРАЇНИ

Пісня – душа народу, національні гімни – найвищий вияв його волелюбних прагнень, духовно-патріотичних устремлінь. Втративши свою державність, Україна кілька століть не мала і свого, національного гімну, його заступали патріотичні пісні, часто регіонального характеру, що не охоплювали долі всього народу, розмежованого кордонами австро-угорської та російської монархій.

Цього року на державному відзначається 200-річчя від дня народження композитора Михайла Вербицького - автора музики гімну України і 150-річчя з часу першого виконання нашого славеня.

4 березня 2015 року виповнюється 200 років від Дня народження українського священика, композитора, диригента, громадського діяча Михайла Вербицького. Спадок митця нараховує 133 композиції. Найвідомішим твором є музика до Державного Гімну «Ще не вмерла Україна» на слова Павла Чубинського. Високий художній рівень творів Михайла Вербицького дає право називати його першим західноукраїнським композитором-професіоналом, незважаючи на те, що він не закінчував спеціальних музичних шкіл і сучасники вважали його митцем-аматором. Рішенням 37-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО 200-річчя з Дня народження Михайла Вербицького включене до календаря пам’ятних дат на 2014—2015 роки, які будуть відзначатись під егідою цієї найбільш авторитетної в галузі освіти, науки і культури організації.

 Створення українського гімну бере початок з осені 1862 року. Український етнограф, фольклорист, поет Павло Платонович Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна».

Отримавши поширення на Західній Україні патріотичний вірш не пройшов повз увагу й релігійних діячів того часу. Один з них, отець Михайло Вербицький, ще й знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського пише музику до нього. Вперше надрукований у 1863, а з нотами – 1865 почав використовуватись як державний гімн у 1917 році.  У 1917-1920 «Ще не вмерла Україна» як єдиний державний гімн законодавчо не був затверджений, використовувалися  інші гімни.  У 1864 році на свято Івана Хрестителя в Перемишлі багатотисячний натовп слухав могутній хорал. На святі був тоді і львівський єпископ Тома Полянський, засновник першого українського театру у Львові. Він неабияк уподобав хорал і використав його (щоправда, з невеличкими змінами — пісня звучала як «Ще не вмерло Запоріжжя») в постановці оперети Карла Гайнца «Запорожці», якою 25 грудня 1864 року й відкрили театр. Пісня так припала до душі публіці, що її виконували на біс.

А вже наступного ранку її співав увесь Львів. Ця пісня на музику Вербицького й стала гімном — спочатку Галичини, а потім і УНР. Злившись воєдино, слова і музика пісні одухотворювали покоління борців за волю України. Лише 15 січня 1992 музична редакція Державного гімну була затверджена Верховною Радою України, що знайшло своє відображання у Конституції України. А 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний гімн України."

З нагоди цієї дати до уваги користувачів бібліотеки у читальному залі організований перегляд "Славетний творець гімну України". Кожен бажаючий має змогу ознайомитися з історією створення гімну, та з біографією автора музики Михайла Чубинського.

 

ТВОРЧІ ОБРІЇ УЛАСА САМЧУКА

 "Я не тому письменник українського народу, що вмію писати. Я тому письменник, що відчуваю обов*язокперед народом. Бог вложив в мої руки перо. Хай буде дозволено мені використати його для доброго, для потрібного!"

                       Улас Самчук

20 лютого минає 110 річниця від дня народження Уласа Самчука. Як часто трапляється, тільки після смерті письменник постав перед наступними поколіннями на весь зріст своєї творчої  індивідуальності, на всю широчінь розмаху своєї обдарованості і неповторності.

На жаль, ще й досі, велика кількість українців або взагалі нічого не чули про волинського Гомера, або, керуючись настановами радянської пропаганди, вважають його прислужником фашистів.

А між тим Україна має пишатися, що Улас Самчук входить до еліти світового письменства, а його могутній роман «Волинь» був номінантом Нобелівської премії в галузі літератури. Він першим з усіх письменників світу розповів людям правду про голодомор 1932 — 1933 рр. у романі «Марія», прославив вояків УПА в творі «Чого не гоїть огонь». Не менш вагома й публіцистична спадщина Уласа Самчука, апогеєм якої стало його редакторство в газеті «Волинь», що почала виходити в Рівному в 1941 році.

Улас Олексійович Самчук народився 20 лютого 1905 року в селі Дермань Здолбунівського району на Рівненщині.  Навчався в Дерманській вищепочатковій школі (1917-1920), потім - в Українській мішаній приватній гімназії в Крем’янці. У 1927 році, будучи жовніром польського війська, перейшов кордон і навчався у Бреславському (Вроцлавському), а згодом – Українському Вільному (Прага) університетах. В 1938-1939 роках брав участь у відомих подіях на Закарпатті. Із серпня 1941 р. редагував газету “Волинь”, яка виходила в Рівному під час гітлерівської окупації. Виїхавши з України в 1944 році, пройшов через табори переміщених осіб і опинився в Канаді (Торонто). Там він створив більшість своїх творів, активно співробітничав з Інститутом дослідів Волині, з Товариством “Волинь” у Вінніпезі. Помер 9 липня 1987 року, похований в Канаді (Торонто).

Перегорнути сторінки трагічної повісті життя і творчості Уласа Самчука, пройтися творчими дорогами письменника , який упродовж усього життя був "у вічному вигнанні", змогли користувачі, які 18 лютого завітали до бібліотеки. До їх уваги у відділі абонементу оформлений перегляд "Творчі обрії Уласа Самчука"

                                                                                                                           

СТОРІНКАМИ РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ

Рік тому українці перетворили столичний Майдан на серце революційних подій. Обурені рішенням уряду, громадяни не прийняли відмову влади підписати Угоду про асоціацію з ЄС та вийшли на майдан Незалежності. Так розпочалася Революція гідності, яка ще живе в пам’яті українців.

94 дні Євромайдану, який із мирних протестів громадян переріс у масове криваве протистояння за право називати себе українцями та гідно жити у власній країні.

Рік тому ніхто не міг уявити, що українці здатні так міцно згуртуватися, ризикуючи власним здоров’ям і життям у захисті цілісності України, підтримуючи рідну армію, лікуючи поранених, допомагаючи переселенцям. Ми пережили анексію Криму та кровопролиття Донбасу. Зараз живемо у напруженому ритмі так званого перемир’я.

Молоде покоління українців і уявити не могло, що про збройні конфлікти знатиме не з підручників історії, а з власного досвіду, набутого на передовій під час цієї неоголошеної війни.

Зима 2013–2014 року повністю змінила українське суспільство. Майдан дав людям різного віку віру в свої сили та міцно об’єднав однодумців заради досягнення спільної мети.

Президент України Петро Порошенко підписав Указ «Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні».

 Документом встановлено щорічне відзначення 20 лютого Дня Героїв Небесної Сотні – на знак вшанування відваги, сили духу і стійкості громадян, які віддали своє життя під час Революції гідності (листопад 2013 року – лютий 2014 року), захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України.

Саме до цієї дати 17 лютого у читальному залі бібліотеки відкрито невеликий перегляд "Сторінками революції гідності". Відкриваючи перегляд, завідувачка бібілотеки Кузьминська О.В. запропонувала користувачам переглянути пресу минулого року, де повномасштабно висвітлювалися ті події. Неабияку зацікавленість викликав перегляд світлин, які були зроблені на Майдані Незалежності. 

Минув майже рік, як сотні сердець згоріли за перемогу і запалили ще мільйони інших. За рідну Батьківщину, за наше з вами майбутнє сини України поклали свої голови на київському Майдані і на Донбасі. І наш з вами обов’язок перед тими, хто загинув за Україну,пам*ятати про них, і зробити все можливе, щоб мрії про краще життя України стали реальністю.